Репутація у Єлизавети Стерчо в Розівці була не з кращих. П’янки, гулянки, розпусне життя. І коли народилася дочка, не довго думаючи, залишила дитину в лікарні. Але коли виявилося, що для оформлення допомоги, як одинокій матері, необхідні документи, забрала дочку додому. На превеликий жаль, материнський інстинкт не спрацював. Його, вочевидь, у цієї жінки взагалі не було. Якось винесла дочку з хати і викинула… у чужу псячу будку. Можливо, саме в ту страшну ніч дитя всім серцем прихилилося до собак, які не лише не загризли його, а ще й пригріли, щоб не замерзло. Відтоді, в подальші роки свого нелегкого життя, дівчина не раз відчувала, що вірніших друзів, ніж собаки, у людини нема.